Тут вечір тополевий притулився плечом до
неба, а зорі надвечірні пливуть і пливуть, як пісня колискова, а Горб Тополевий
спогадом в минуле кочує: колись-то тут сопілки спів, тихо-сумний, як
небозвід, уперше народився. Колись-то тут на гострих топірцях поранені дощем
опришки присягали. Колись-то тут гуцулка Ксеня з очима напоєними весною,
цвіт-папороті шукала. Колись-то тут... А зорі надвечірні пливуть і пливуть, як
пісня колискова, а вечір тополевий хилиться плечем до неба, а спогади все
котяться і котяться, наче сльози по обличчю часу.
| 
та
у Вас 
0
