| * * * Ти дарований мені снами,
Їм гостинно вікно відчиняю.
Та сьогодні все буде інакше,
Бо тебе на порозі стрічаю. Розлітайтеся, сни, по світу,
Упираючись в срібні стремена,
Не потрібні мені ви без нього,
А він кинув вас, він біля мене! Я до крові кусаю губи,
Щоб не видихнуть все до останку:
“Залишайся зі мною, любий,
Не прошу назавжди, лиш до ранку.” Ці слова не промовлю ніколи,
Хоч в душі наростає тривога,
Бо тебе вже від мене манить
Твоя зоряна дальня дорога. Ще тепло твоє відчуваю,
Я його збережу до світання,
А в день довгий собі пригадаю
Погляд ніжний в полоні кохання. Перший промінь щоку лоскоче,–
Не послухають трепетні вії,
Враз злетять, наче чорнії крила,
Розженуть все, що сон знов навіяв. Прощавай же, солодка мріє,
Мені час зустрічати світанок,–
Й ніби грім серед ясного неба:
“Ти прокинулась? Добрий ранок!”
| 
та
у Вас 
0
