Моя печаль згорає в попелищі,
Поснулі мрії будяться зі сну,
І серця стук відлунює у тишу,
Неначе закликаючи весну.
Тебе нема, Ти ще в далекім краї,
Твої сліди снігами замело,
Лиш промінь сонця з ніжністю торкає
Мої вуста, повіки і чоло...
Як Ти колись, у той липневий вечір,
Який просякнув пахощами трав,
Коли Ти обіймав мене за плечі
І від бажання сам до тла згорав...
Ми будем йти по цих життя аренах
І оживляти кращі наші сни.
Живу в Тобі, а Ти - живеш для мене,
І ми тепер - заручники весни!
| 
у Вас 
0
Вітаю Вас з Новим 2026 роком!