З самого початку ти сумнівався у її почуттях… А потім все стало на свої місця: вона обірвала поцілунок, відводила очі, коли ти намагався заглянути в них, мовчала, коли ти питав чи кохає вона тебе.
А їй просто було страшно. Вона боялась показати тобі свою надмірну любов. Боялась, що показавши всі свої почуття, покаже свою слабкість… Вона не розуміла, що кохання насправді було її силою. Ця сила робила її могутньою, а вона цього навіть не усвідомлювала, або ж не хотіла усвідомлювати.
А для тебе все було так просто: не хоче, не кохає, віддаляється. Вона ж намагалась усвідомити себе, те, що так сильно її змінило. Вона намагалась бути сильною, щоразу обриваючи свою насолоду. Щоразу робила тобі боляче, не прагнучи і не розуміючи цього.
І ти вирішив, що це кінець. І покінчив з усім… При першій можливості ти зупинялась… Мовчала, коли хотіла щось сказати, просто зупиняла себе і його. А йому було надзвичайно боляче щоразу наближати тебе до себе, ледь не силою змушувати тебе промовити такі дорогі три слова.
Чомусь щоразу ти вбивала його своїми діями. І завжди казала, що ненароком. Сама ж ти чудово розуміла, навіщо ти це робиш… В цьому була твоя сила, твоя могутність. Щоразу пересилювала себе, щоб обірвати поцілунок, якого так жадала, щосили намагалась замовчати, е дати собі промовити те, що так тебе гріло…
І ти зовсім не очікувала такого кінця. Ти й не хотіла, щоб все завершилось…
Але він зробив свій вибір, зробив його сам… Не поговоривши з тобою. Ти не насмілився спитати її. Не насмілився поговорити, просто пішов із життя: її, свого. Чомусь для тебе це було найлегшим виходом, найпростішим рішенням. Встав і пішов.
| 
у Вас 
0
