Крихітні нотки однієї душі...

Як розбивається душа? Це ж не ваза і не кришталевий черевичок.
Ні! Вона б’ється на наймілкіші шматочки і ми всі їх бачимо, часом відчуваємо на собі, інколи навіть не знаючи, що це роса нашої душі.
Так же як і ми, не знала про це і Вона…
Її історія розпочалася найпрекраснішої пори року. Коли серце зжимається від трепетного співу маленької пташини, тоді, коли душа випурхує з тіла і осягає висоти небес.
Вона неторопливою ходою йшла поміж юних берізок, що привітно похитували молоденькими листочками. Прекрасне, каштанового відтінку волосся, що переливалося на весняному сонці немов хвилі дорогоцінного шовку, легкими локонами хаотично спадало з Її плечей. Ще зовсім беззахисна, Вона не знала, що чекає Її там, за бархатно-блакитним горизонтом.
Вона йшла до Нього… Такий сильний, красивий і доволі впевнений у своїх силах, Він здавався Їй неземною, божественною істотою. Ніжні слова, прогулянки під зоряним небом, коли чутним був кожен удар закоханого серця… Все так романтично розпочиналося…
Тепер Вона йшла до Нього з тяжкими передчуттями.
- Ти знову запізнюєшся?! - тепер уже не таким солодким голосом сказав Він.
- Ні, Я прийшла відразу як Ти подзвонив. Чому Ти сердишся?
- Я маю розмову до Тебе. Я ж попереджав Тебе, що надовго цей роман не міг затягнутись. Ти була занадто наївною, щоб усвідомити реалію життя. Ти не потрібна мені. Мене цікавило лише твоє молоде тіло…
Як тяжко стало дихати. Пекучий комок немов палив Її з середини. Як Він міг так відкрито сказати Їй про Це… Як міг так в одну мить перевернути Її світ і розмалювати все у чорні кольори… Куди поділись ці теплі обійми і ласкаві поцілунки...
Вона відчула, як гаряча, наче лава, сльоза скотилась по зблідлому обличчі. Це був кінець. Кінець не тільки стосункам, а й тій безмежній довірі до всіх людей, кінець Її життя…
Який парадокс, адже весна дана Богом для кохання. Та чому ж так сталось саме з Нею? Невже вона найменше заслужила відчути це, таке незвідане досі для Неї, почуття любові, щастя і захищеності? Чому саме Вона?
Ці думки не давали Їй спокою. Тепер світ не здавався вже таким ясним і привітним.
У серці, неначе у зірваної квітки, зникали кудись сили і бажання до життя. Це все Він. Як вампір, Він живився Її життям, таким ніжним і довірливим.
Вона йшла поміж сірої маси людей і ніхто не розумів Її. Розбилась ще одна душа…