То чи нам розуму застачить

Крізь товщу літ і пласт віків
Плекаєм пам'ять свого роду,
Діди шукали й не знайшли
Так ними бажану свободу.

А скільки їх кругом лягло
Не покорилось тобі, враже,
Лиш сивий батечко Дніпро
Про це все знає та не каже.

Він бачив все, Козацьку Січ,
Русі святої міць і славу,
Як прагнули діди створити
Свою Українську державу.

Не сотворили тоді чуда,
Тоді не досягли мети,
В землиці неньки України
Пристало вічний сон знайти.

Героїв пам'ять розпинає
Чужинців пришлих хижа зграя,
Яка в душі своїй не має
Відчуття батьківського краю.

Мазепи славу розтоптали,
Спотворили його діла,
Та не вбивається безсмертне
І правда все ж перемогла.

Героя Симона Петлюру
Словесним брудом облили,
Та стерти з пам,яті людської
Ім,я славетне не змогли.

Як неможливо стерти ріки,
Спалити сонце й небеса,
Так і свободу не спинити
Життя свободи не згаса.

І ось нарешті є держава
І мова рідна є, своя,
Та щось не так в сім,ї великій
І смуток серце оселя.

За владу чубляться козаки
Ох браття! Не за те взялись,
Невже забули Ви Щевченка
Таке ж не раз було колись.

То чи нам розуму застачить
Творити славнії діла?
Чи то поляжемо в розбраті
Як Русь святая полягла?

Мовчить Тарас, Дніпро могутній
Його могилу омива,
А вітер верби гне високі,
Горами хвилю підійма