Такого гульвіса та
пройдисвіта, як Цилько Бербенишин, не знайдеться на три-чотири села. Бувало, піде
з дому на заробітки, по різдвяних святах, а повернеться додому, не як всі люди
на передоднях Великодня, а у тиждень по святах. Весь покритий брудом, обдертий,
обшарпаний, з синяками попід очима, без торби, а в кишенях вітер, посвищуючи,
газдує.
Горе души бідній
Василині з ним, бо як запитає його, куди пропадав, або чому не приніс додому ні
гроша, то вже без кулаків не обійдеться.
«Так ти й треба,
бо я не раз, а не два говорила тобі: дивися, Васили, не йди за Бербенишиного
помийняка, бо тото напасть людська, у селі всі його знають, як лихого пінязя» –
докоряла стара Косиха дочці.
А в селі насправді всі знали добре хто такий
Цилько Бербенишин – такий вовкулака з нього, що як вип’є, то одразу битись
кидається. Легіні бокували від нього, відколи побився з Іваном Афирчиним.
Цилько позичив у Івана чоботи і пішов на весілля до Ілька Рифуника, а там як
почав собі танцювати, та підтрьопкувати чобітьми, аж пилюка піднялася, а до
того ще й викрикував під музику:
«Ой іграйте, чізми
мої-ї-ї,
Бо ще маю вдома
трої-ї-ї –
Гопа-гоп,
гопа-гоп...»
А на тоту біду
Іван Афирчін, не стерпівши, викрикнув:
«Якщо в тебе вдома
трої,
Долів із ніг чізми
мої.
Гопа-гоп,
гопа-гоп...»
Господи, чим то
закінчилось! Дійшлось до ножів, до голів розбитих, а про весілля Ілька Рифуника ще і тепер спогадують у селі.
Без гвалту не обходилось
жодного разу, коли Цилько повертався додому п’яним, брудним і з порожніми руками.
Але цього року такий гвалт та гармидер піднявся на Цильковім подвір’ю, що
боронь Боже! Тільки що у дзвони не били.
Діти розревалися,
кури розкоткодакались, корова розмукалась, собака, спочатку розгавкався, опісля
жалібно завив, а Василина голосила під черешнею та ламала руки.
– Що трапилось? –
питались одні в одніх сусіди.
– Цилько Барбенишин
повісився! – відповідала всім Одотя Митриха, яка завжди першою знала все, що
траплялось у селі.
Сусіди кинулись до
Цилькового подвір’я, але ніхто не насмілювався підійти до черешні, під якою
Василина ламала руки та голосила:
– Ой Цильку-у-у
рідненьки-и-ий, ой газдику-у-у мили-и-ий!... Всі вішаю-ю-ються за ши-и-ию, лиш
ти Цильку-у-у попі-і-ід пахви-и-и!..
|