В міцну рибальську сітку,
Заплуталася ніжка
І гарний білий лебідь
Піднятися не зміг. Даремно друзі звали,
Кружляючи, кричали,
Летіти з ними в вирій,
В далекий, дивний світ.
Він сильно вже старався,
Злетіти намагався,
Та тільки наковтався,
Гірких, солених, сліз.
Минали дні за днями,
Холодні ночі стали
І ось одного разу,
Під ранок, випав сніг.
Тут хлопчик, десь узявся,
Санчатами катався
Побачив бідну птицю
І вибратись поміг.
Розправив лебідь крила,
Змахнув ними щосили,
Та прикував до низу
Раптовий, сильний, біль.
Боліла сильно лапка,
Від холоду й нестатку,
Та хлопчик догадався
І допоміг чим зміг.
Як жив ті дні даремні,
У клуні напівтемній,
Як били його гуси
І як зняли на сміх,
Він згадувать не хоче,
А в серці десь клекоче –
Чому є в світі горе?
Чому панує гріх?
Весна прийшла не рано,
Та ждали всі жадано,
Веселе, тепле сонце
Де крику, дивний сміх.
І вийшов білий лебідь,
Злетів високо в небо,
На диво всім сусідам,
Що вийшли з ним услід.
Зустрів там лебідь пару,
Лебідоньку курчаву
І полилося щастя,
Без горя і без сліз.
У час прощань під осінь
До хлопчика у гості
Привів наш гордий лебідь
Всіх дочок і синів.
у Вас 
0
