Холодильник почуттів

Маленькі вогники згасали на дорозі.То ліхтарі ,що бачили моє відображення і не хотіли дивитися у обличчя. Я питала ,але вони не відповідали. Ти вже не поруч.але моя шкіра ще тримає твій запах. І я не хочу знати що ти знаєш. Нехай серце не бачить ,що очі відчувають. Я така маленька, і не можу нічого вдіяти з собою, бо колись була сильна і нездоланна..а зараз, зараз я ненавиджу себе за свою слабкість,яка здається мені такою солодкою.
Офіційно ми не разом, і не були разом. А може і не будемо?.. Але серце не чує цього ,,не будемо,, воно не бачить перешкод, і не хоче її бачити, хоча вона весь час махає руками переді мною і намагаеться забрати моє найдорожче,зупинити мене.Та вона не знає ,що мене не можливо зупинити.
Вже день . Думки якось несправедливо не покидають мене,вони не хочуть іти від мене,хоча я весь час намагаюся їх здихатися. Це якась епатажна казка, з неймовірними пригодами і невідомим кінцем.
Ми обидва таїмо у очах ,я тебе кохаю, але ніколи у житті не скажемо це одне одному, хоча знаемо про це.
Ризик, я весь час ризикую. А чи потрібно? Може мені не потрібно переходити межу? Може там ніколи і не було того ,щастя,?
Я весь час бігаю кудись,потім падаю, тихенько лию сльози у куточку,а потім знову йду у бій, так і зараз.Все забула і побігла зі скелі у незбагненне і невідоме. У океан повний виплаканих і ще не пролитих сліз . Страшно,бо я не вмію плавати.
Вечір. Повно алкоголю, тютюну і какао бобів мабуть це найлегший вихід. Друзі? Ні, дякую не потрібно. Я вже маю друга-самотність.
Дивно, коли я впускаю її у мій дім вона боїться і йде геть. Може, ще не час. А може навіть вона не хоче ставати моїм другом.

Інертність, іпохондрія, замаскований егоїзм. Ти щирий цинік і романтичний аскет. З тобою - це наче іти під парасолею, коли немає дощу. Поклоніння ящірці. І тільки почало майоріти слово "близкість"
Ця німа близкість з акцентом на літері Л, близкість 2ої групи інвалідності. Як ти стер усе натяки на неї, так, що лишився лиш попіл, вкритий кригою. Старі комфортні джинси улюбленого бренду було нашим минулим. І кожен, при найменшій можливості, міняв їх на стреччєву сукню. І вже не тримались за руку, не цілувалить пра зустрічі.Та , як не дивно, це не дратувало.
Шкірка від помаранчу. Ненавиділа твою бісову аню з бісим смайліком поруч, хоча в мене теж були інші...Усе. що нас тримало-роз''єднувало. Куца ніжність, байдужа хіть. Може ми стрілись не в тому місці і не втой час? Твоя холодна нелюбов тащила мене за тобою. І номером першим я була не тому що, а тому. Робили не так і не те? Усе було проти нас. І не в тім справа. а в тому, що... Спротив. Ми десь осторонь, у задзеркаллі сивого цинізму. цікаво було тебе розгадувати. Але розгадка виявилась занадто гіркою. Все. Прощавай. Джинси порвались. Вони на смітнику

Снодійне не допоможе. Бо ми ще можємо бачити сни. Ти кричав під вікнами,а я слухала плеєр і не чула тебе, ні не випадково , не чула, а тому ,що ти не хотів чути мне коли ще не було пізно.
Пізно. Вже майже ніч. Вона сміється з майбутнього.бо знає все що буде далі. Так не цікаво, але хто сказав що все має бути цікавим? Страшний павук повзе по підлозі. А що він думає з цього приводу? Він підбігає ближче та я ене можу його вбити,тільки злякати. Та він не боїться, наче я, він підбігає дражнить хоча знає,що я можу зробити йому боляче.
У неї талант до злодійства. До злодійства яке шкодить тільки їй Неймовірно як вона любить себе трошки вбивати.