Мете, мете, аж поки тліє
Усе розтане у пітьмі!
І де тепер моя надія?
Тебе я виглядав у далині Промчали поруч дивні роки
Багнети стихли в самоті
Почути де вчорашні кроки?
І колір мрії у тобі… Січе безжально биті скроні
Сумління плутає на гріх
Кому тепер потрібні зорі?
Чумацький шлях осиротів… Навколішки у злиденній гримасі
Усі вітають зблідле торжество
І непомітно продирається нещастя
Словами вже братається давно… Зворушливо турбується невдача
Почин найважчий проводжає в небуття
І лиш не думай, сором тут пропащий
Людська симфонія добра і зла Вже збита з пантелику темна маса
Тримає вправно вершник нагая
Залишитись собою – це прекрасно
Хоча самотність – подруга твоя...
| 
у Вас 
0
дуже сильний та емоційний коментар!!!! велике дякую!!!!
