Роздуми.

Чому, то ти, Україно, така не весела?
Чого, такі сумні люди, у містах і селах?
Чому, твої чорноземи, вкрились бур’янами?
Чому, лихі невігласи, роблять лихо, з нами?
Чи мало тя, сердешную, різали, вбивали?
Пам’ятаєш, лебідонько, що було із нами?
Щоб , тепера, не писали, щоб не говорили,
Вони ж тебе, сіромаху, голодом морили.
Хоч стій, хоч плач, Україно, час не зупинився,
А, що творять можновладці, піди, подивися.
Безсоромно владу встигли, вже узурпувати.
Нема на що надіятись, та й добра чекати.
Знову радяться з сестрою, що кому казати.
Стараються поріднитись, та й все відібрати.
Не журися, Україно, не плач, сива мати,
Ще знайдеться, вільна сила, тебе захищати.
Як не згасне у природі, ясна Божа днина,
Так, не згасла, у народу, казацькая сила.