Роздуми. Чому, то ти, Україно, така не весела? Чого, такі сумні люди, у містах і селах? Чому, твої чорноземи, вкрились бур’янами? Чому, лихі невігласи, роблять лихо, з нами? Чи мало тя, сердешную, різали, вбивали? Пам’ятаєш, лебідонько, що було із нами? Щоб , тепера, не писали, щоб не говорили, Вони ж тебе, сіромаху, голодом морили. Хоч стій, хоч плач, Україно, час не зупинився, А, що творять можновладці, піди, подивися. Безсоромно владу встигли, вже узурпувати. Нема на що надіятись, та й добра чекати. Знову радяться з сестрою, що кому казати. Стараються поріднитись, та й все відібрати. Не журися, Україно, не плач, сива мати, Ще знайдеться, вільна сила, тебе захищати. Як не згасне у природі, ясна Божа днина, Так, не згасла, у народу, казацькая сила.
|