Впала пелюстка. Кохає… Впала іще одна. Не кохає… Та ж і легше не стане, як скаже чарівна квітка, що байдуже йому. Та чомусь щоразу так хочеться спитати її. Іноді здається, що так легше прийняти все, що відбувається. А ще трапляється, що ми отримуємо потрібний нам результат. Та все ще є якесь непевне відчуття. Якісь сумніви все ще залишаються. Чому? Адже дізнались ми все, чого хотіли… Чи не все?
Іноді хочеться мати якусь квітку, що казала б, чи кохаю я. А то якось визначеності нема. Нема якогось почуття впевненості. Та і звідки? Після стількох років страждання, вже і не надто хочеться того світлого почуття, яке всі розписують. Звісно, хтось скаже: «Забудь минуле, кохай та не бійся!». Хтось байдуже промовить: «Вирішуй сама.» Та чи зрозуміє хтось оте почуття страху, що з’їдає мене? Чи задумається хто над тим болем, що спалив моє серце. Так, не просто обпік, а спалив. До щенту. Не залишивши жодного шансу на одужання. Ніхто. В цьому вся річ. Ніхто і ніколи не схоче зрозуміти тих переживань.
Ну кому воно потрібно? І самій не надто хочеться комусь набридати. Навіщо когось обтяжувати? А мені, можливо, стало б легше. Може, тоді б я швидше одужала. Та квітки немає. І навряд коли буде. Та якщо знайдете, скажіть мені, я справді прошу
Пані Альона.Вірю,знаю все у Вас ще буде.Відчай який затягуєтьна надовго, перетворює людину у раба,у раба неповноцінності.Але чи наше життя таке довге,щоб тратити його на жалість до себе.Як сказав Віктор Кучерук: Пережити,вижити і жити!
Я зірву, ромашки, квітку, взнаю думку заповітну. Чи кохає мене любий? Чи прийде, чи не забуде? Хочу знати я напевно, розпитаю квітку ревно. Пелюстки в моїх долонях і в траві, на оболоні, думкою втішаю серце, мрії чисті, як озерце.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
