- Привіт, ти як? - Ніяк. - Скажи, чому? - Та так, тому… - Образив хто? - Та ні, ніхто… - А що? - Ніщо. - Чекай… - Бувай.
Ти вкотре закриваєшся, І навіть не вітаєшся, Та очі не приховують У тебе щось не так. Я так давно стараюся, Та як не намагаюся, Все ж інші завойовують Твого кохання знак. Під зорями-плафонами Крокую телефонами, Щоб першому дізнатися, Яка твоя печаль. Та ти мечами-фразами, Новітніми образами, Щоб в правді не зізнатися, Даруєш рани. Жаль. Жонглюєш перешкодами, Невидимими сходами Ідеш, не озираєшся, На наші світлі дні. Сльоза новонароджена, Із роллю не узгоджена, Хоч ти і посміхаєшся, Мені говорить «ні». А я своєю службою, Старою ніби дружбою, Щосили намагаюся Відкрити ті замки. Я встиг вже закохатися, Не в силах вже триматися, Без правди я зламаюся, На серденьку вінки.
судячи з вашого та попереднього коментаря, кінець таки заплутаний..) я мав на увазі, що ліричний герой страждатиме, якщо вона не скаже йому правди.. дякую за коментар і за слушне зауваження) приємно, що уважно читаєте твір, а не просто коментуєте "аби було"=)
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
