Я не те говорю,що потрібно, Зустрічаюсь з образою знов, - Але ж хибно це ,хибно,- Десь говорить в мені рідна кров. -Що образи забути не можеш? -Зраді прощення не знайдеш? -Тоді як зпоконвічну повагу -До батьків своїх доведеш? Так ,повагу,дійсно,повагу І схиляюсь у шані й жалю, Але,все таки,перевагу МАТЕРИНСЬКІЙ ЛЮБОВІ ДАЮ.
Цей вірш відзеркалює мої особисті роздуми над тим,які почуття виникають у дітей до батьків, що залишили сім"ю і не поділяли з дітьми їхніх радощів і проблем.
Дякую ,пане Вікторе,я цілком погоджуюсь з тим,що до вашого рівня мені долеко,але на сайті немає заборони не те, щоб автори не порушували тем,які їх хвилюють .Цей вірш я не подала на конкурс і тому,не претеную на оцінку .
А про який конкурс мова?.. Галино, ти винесла недосконалий твір на суд читачів, я тільки про те мовив, не більше...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
0
