В красі осінній є тріумф, і біль, і гріх, Відлуння почуттів й сердечних мук минущих. Тому, можливо, так світліють наші душі, Коли ми входим в ліс, як в храм надій своїх.
Ми входимо у велич гаснучих дібров, Спокійних кленів, і дубів, й берізок гордих. І під звучання лісових птахів акордів Ми особливе щось в серцях відкриєм знов.
І хай це відкриття непевне і бліде, Але воно прийшло! Ми зрозуміли раптом, Що, попри біди всі, тоді нам жити варто, Коли одне - на все життя - Кохання нас веде.
Гарний вірш, Олександре. Читала легко. Було приємно... Лише трохи спіткнулась об сполучник Й перед складом на приголосний. Там є кілька таких випадків. А загалом
Гарно, п.Олександре, змальована "велич гаснучих дібров," а головне, що у ваших віршах звучить добро і любов, чого так зараз не вистарчає нашому суспільству. Успіху!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Це правда. Так воно і є. Не кожному таке до вподоби і не в кожного така думка та ставлення до України, до рідної землі, до солов'їної, на превеликий жаль, не дивлячись на страшне буремне сьогоденн
у Вас 
0
