На допит викликали серед ночі. В кутку чорнів залізний сейф, як дот, І лампа Ілліча сліпила очі, І слідчий щось писав собі в блокнот.
— Ми судимо тебе за намір зради — Луною по склепіннях загуло — З метою повалить радянську владу Ти на заводі звив своє кубло!
Тебе давно вже взяв я на замітку, І класове чуття не підвело, Бо варто лиш було смикнуть за нитку, І ось воно: шкідницьке ремесло.
Ти вісь проектував з тонкої сталі. В вагонну вісь дефект навмисно вніс Із замислом, що сам товариш Сталін В вагон зайде. А потяг — під укіс!?
— Абсурдне звинувачення! Не згоден. У нас перевіряли цей проект, І обіцяли навіть нагороди За міцність і новаторський ефект.
Все, що було у світі найновіше, Ми втілили в майбутній наш вагон. Він легший, досконаліший, міцніший. До речі: він товарний. Де ж резон?
— Революційну совість не обманеш! Красива казочка, та є одне “але”. Ти що, очкарь, мене за дурня маєш? Ось тут зізнання всіх твоїх колег!
…Рядки брехливих доказів і свідчень... Не відрікайтесь, друзі! Нащо ж так... Я ж вірив вам. Невже тортури й відчай На цім папері залишили знак?
— Ну! Прочитав? Що, правда очі коле? Потер набряклі руки м’ясника. — Ви справді вірите, що вороги навколо? Чи то партійна лінія така?
— Мовчати! Закарбуй собі на носі: Тут лише я питання задаю. Хизуєшся, що не зізнався й досі? Ми зараз допоможем, мать твою...
І били. Аж здулися жили бичі. Терзати плоть – давно набутий фах. Підняв криваве місиво обличчя: — Ці прапори... Як червоно в очах...
— Оклигав! Що, відчув на власній шкурі, Як нам, чекістам, правити лапшу. Ми й не таких ламали товстошкурих. — Ось тут підписуй! — Ні. Не підпишу.
...Світ вирина із темряви помалу. Ось та межа. За нею – небуття. Що я? Мільйони безвісти пропали. Загинули нізащо, без пуття.
Хіба це влада рад? Стелили м’яко. Ні, не такий ми обирали шлях. А марення кремлівського маньяка: “До комунізму !..” На людських костях?
— Вставай! Піш-шов!.. — І люттю грають жовна — Молися, гад! Затвердили згори Зустрічний план на честь річниці Жовтня- Ще розстрілять вас сотні півтори.
Зіницю стволу точно в серце править. Ще подих... Ну ж бо. Подих! А не хрип. І мов крізь сон: -“Наказ! Цього — відставить. Ще не зізнався. Дуже впертий тип.”
Кріпись, Альошо! Двадцять літ розлуки «Великий мудрий Вождь» тобі відвів. Ти ще не знаєш про нелюдські муки, І холод льодяний колимських таборів.
Дуже сумно, але правдиво. Які ж то страшні були часи! Але й зараз таке, що ще невідомо, як воно буде... Сильний вірш, глибоко пройняв. Дуже співчуваю людям, що тоді потерпали від радянської влади.
Велика шана незламним Людям! Валерію, не просто зафіксовано майстерним словом, а терпне душа від сказаного- це, мабуть найголовніше і свідчить про те, що присвята Вам дуже вдалася! Не напишеш такого - не переживши ці відчуття!Правдиво, моторошно, боляче! Згадується багато людей, що перейшли подібну долю- вони свій земний екзамен здали на відмінно! Дякую Валерію, що пишете ці серйозні, такі важливі для майбутніх поколінь, рядки!
Дякую, шановна Роксолано, що ви вірно підмітили мету - для майбутніх поколінь. Бо вже ставлять пам*ятники диктатору, а про його жертви забувають. Може цей вірш декому нагадає ті роки.
Аж мороз по шкірі, як подумаєш скільки зла несла, та й продовжує нести кожна влада. На словах одне, а на ділі зовсім друге. Вірш добре висвітлив цю тему.
Так, то була найкривавіша влада за всю історію України. Щоправда, і нинішня недалеко від неї відійшла. Дякую вам за відгук!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
