Удар, удар –
рукою і ногою,
Прямий в живіт і
гострий боковий,
Стрімка атака
швидкістю й вагою,
Тут кожен дотик,
часом, роковий.
Ривок і в бік
врізається коліно,
Блокую лікоть,
цілюсь у плече,
Час невимовно
довго плине,
А шкіра, мов
розпечена, пече.
Махнула права,
легко з розвороту,
Блок і щосили
випад у бедро,
Два потяги,
розігнаних навпроти,
На колії
підземного метро.
Розбите тіло хоче
тільки гонга,
Піт із чола
непрошено ряснить,
Ось коли молишся
до Бога,
Щоб він
пришвидшив вічну мить.
І потім вже
вердикт не важить,
Медаль
сприймається за гріш,
Про себе казна-що
розкажуть,
ТИ тільки знаєш:
хто сильніш…
Свої амбіції потішив,
А у душі шкребе
хробак,
Хвилина слави,
потім – тиша
І на вустах гірчавий
смак.
Мабуть, таки, не
мій той кубок,
Сумління…, та
страхУ нема,
Я дужче зціплю
свої зуби,
І доведу, що не
дарма…
|