Я виснажена,стомлена і вбита. Забути не вдається те життя,- Тієї чаші разом, що надпита... Ти вбив любов - а то ж було дитя!
Напівпуста, я знову на колінах, А навкруги кричать лиш голоси І спогади малюнками на стінах Безладно рвуть, неначе дикі пси.
Наповню чашу гіркими сльозами, Надпили вдвох - наповнюю одна А дні минулі сірими пластами, Вляглись в душі, і сунуться до дна.
І ті пласти - ніяк не розламати, Не вирвати із книги нам листка Лишається лиш терплячи чекати, Розвіє час мій прах... одного дня...
Коли впаде це тіло - не побачиш, Ти не прийдеш, у той прощальний день, Ти не прийдеш і навіть не заплачеш, А я заплачу, проливним дощем.
27.11.2011 © Любочка Паламарчук
|