Тайна безсмертя

Не завжди жовтіє листя,

Опадаючи  від часу…

Не завжди німий той спокій,

Що сплив у Життєву Чашу…

Минуле не завжди знає,

Чим гірко терзало душу…

Та дійсність наказує знову,

Що сильною бути мушу!

Той крок, що веде в майбутнє,

Тендітність  бентежить часу, –

Надію дає на завтра

І долю карбує нашу…

А день, що малює Осінь,

Пророчить нове кохання

Вогнем пронизає  душу –

Зоря розгориться рання.

Бо осінь – це тільки шелест,

Потоків гірських спочинок,

Деревам  холодний спокій

І  старт молодих сніжинок…

Це кроків життєвих шепіт,

Під  шум невгамовного  літа,

Це погляд в стрімке минуле,

Яке не дарма прожито…

Холоднії йтимуть зливи,

А день пропливе у вічність –

Хай серце тремтить і далі

Щоб в  кригу  не оповитись…

Хай пам'ять сплете безмовність

Стираючи звук страждання,

А  подих нового часу

Надію дає бажанням.

В життя, як в природи цикли

То "вдих", а то  "видих" тайни

То весну в душі стрічаєш…

То крига вкриває давня.

Можливість руйнує сумнів,

Бажання долає ліність…

Вдихаєш на повні груди

Чи знову втрачаєш пильність.

То ж так воно завжди буде –

Далека  безсмертя тайна, –

Весна у тобі чи Осінь,

Чи може й Зима вже рання…

Не дам подолати душу

У «вдих» трансформуюсь знову

Не дам розтоптати Весну

Розкрию підступну змову!