Прядеться вічність Божою рукою- Незримими нитками наших доль. На душах вишивається легкою Строкою взору незамінна роль Із- поза днів задуманa й зашитa В глибокі підсвідомості Небес Людської суті! Голість непокрита Мембран сердечних...аби ти не щез Намічена дороги гладь крізь терна: заносиш крок, заловлюєш кермо... То знай: це Бог уже засіяв зерна На твоє, ще прийдешнє, на крило! Воно іще малесеньке двигтіння- Клапотик дива: мокре і чудне, А ти уже минаєш своє сніння! А ти уже живеш! І не утне Зневіра непорушних траєкторій Твоїх міжгалактичних снів і мрій- Пульсує в тОбі вища із теорій: У вірі кріпни і на ній же стій! А хто сказав, що має бути легко?! Крізь серце ще прокільчиться любов І від розлуки може буде й терпко, І світло від ранкових хоругов, Що росами тебе понапувають І ранам призагоять рваний біль... Та знай, що це вже крила проростають І мудрість запече як в рані сіль. Тоді ти станеш прочувати нервом Не лиш своє, але й чуже життя, Побачиш як судомить зрада червом, Ковтатимеш лазурне покриття, З мандорл Небес- молитви пісню сильну ЦЕ ВЖЕ КРИЛО ОПІРИТьСЯ Й ЗІЙДЕ, Прорве шаровану зневіру щільну- Хай боляче, але й життя на те Аби постійно в русі підіймання Трудити крок,загострювати зір, Бо як інакше досягнеш світання? І як оте:"крізь терени до зір"? Коли душа зросте до меж безмежжя, Залиє світлом доленосний плай- Вже не страшні трясини й бездоріжжя, Вітрила дг"орі свої розгортай!
То ж за життя зростити треба крила,- Ба й навіть натрудити лету "м"яз", Вони лишень і є та дивна сила, Що Дух здійме, аби він не зав"яз!
Після прочитаного наче й слів бракує, щоб висловити свої почуття... Щемно і по Справжньому!
Буваю я різна – нестримно-сліпуча, Чи тиха ріка, що приборкала хвилі, Осяяна щастям, долаюча кручі, Чи птаха самотня, що крила втомила. Буває, що серце у грудях схолоне, Вітрами недолі на шмаття порвАне, За мить – заіскриться душа, наче промінь, Що з висі прорвався крізь морок й тумани. Буває, не вмію скінчить розпочате, Зриваюсь у відчай, як прірву глибоку. Та вчуся щодень я образи прощати, Із болю і зрад розуміти уроки. Я надто чуттєва і несамовита, За голосом серця іду, як по грані. Я милостей в долі не вмію просити І часто собі заподіюю рани. Не вмію ходити протореним шляхом, Нікому скорити мій дух не під силу. Я дихаю волею, наче та птаха, І часто кажу собі: "Боже, я вільна!". Залюблена в небо, у прагненні лету, Бажаюча гніву і смутку позбутись, Із серцем гарячим, душею поета, В одвічних шуканнях найвищої суті...
Ти чуєш шепіт Всесвіту довкруж? Бринить струмок, тривожно вітер свище, Мов прагне загасити попелище, В якім людських згорає сонми душ. Звучить космічна музика небес, У ній – мотиви смерті й перероджень, Падінь у прірву, злетів, нових сходжень - Усе, що поміщається на хрест. Бринить душа, ледь чутно, мов скрипаль, Котрий порвав всі струни у натхненні. Ці звуки, наче кров по наших венах, Пульсують в нас і манять душу вдаль. Почуй ці звуки! Відчини їм серце, Знайди свої утрачені сліди, Якими йшов крізь терня, не один – Із янголом, що знає усі дверці. Бринить космічна музика. Прозрій, Відкрий для неї радісно обійми, Якщо душа втомилася у війнах, Від нескінчених світу веремій. Хай біль життя, зростаючи стократ, В нас не заглушить звуків диво-світу – Ясних світань, птахів у травах літа, Закоханих сердець у зорепад… Світ не німий! Це диво розпізнати Спроможна лиш окрилена душа, Яка навчилась вірити, прощать Й не втратила спроможності сіяти!
Світ не німий! Це диво розпізнати Спроможна лиш окрилена душа, Бо кожен атом- дихання планети, Планета кожна- трепетне пташа, що спрагла лету і долає миті, А може то не миті, а віки На диханні одному пережиті, А може то цілунки до щоки, А може то кохання, а не космос, А може космос - помисли Творця, Ще може ми давно уже лиш голос В тілесній суті - різьблення митця! А може, може , може. може, може, Сто тисяч надзіркових стонебес Просяклі сяйвом.Тихо на сторожі Стоїть любов....Хай нам не буде без....!
Жінка ти? Ні! Ти – Душа, що в жіночому тілі Мусить крізь терня світів до зірок прориватись. Хто і за що на цю Душу поставив печаті? З неба чатують всіх янголів погляди пильні. Важко не зрадити власну Божественну сутність, Надто, коли з твоїх крил залишилося шмаття, Добрій лишатись й тоді, як лунають прокляття, В світі облуд повертатись до істин забутих. Долі стрімка течія викидає на скелі, Демони ринулись – прагнуть тебе вполювати, Болю рубіж перетнула, прорвала всі ґрати, В пошуках вічних своєї під небом оселі. Янголи очі відводять – не страшно спіткнутись. В серці гірчить – це ж Душа омивається світлом! В миті зневіри рятуєшся в щирих молитвах, Віриш – до неба крильми неодмінно торкнешся. Долю напишеш у віршах лише життєствердних І розфарбуєш в палітрі барвисто-гарячій, Будеш всміхатись й тоді, як Душа твоя плаче, І без страхів в невідомість ступатимеш твердо.
Ти, Роксоланко - Душа, що в жіночому тілі Прагне крізь терня дійти до одвічного раю! Хай не затьмариться світло, котре в тобі сяє, Хай не розвіється янголів з неба прихильність!
Роксолано, вже пізно, стомився, скажу коротко - збіг приголосних вражає!.. Пробач, але викликають недовір'я попередні коментарі, повір, що бере під сумнів щирість тих слів, які говорять про не відшліфовані речі... Сприйми мої слова, як передумову для точнішого фіксування пережитого, відчутого та спостереженого, адже знання мови, її уміле використання - твоє( і моє також!) найголовніше знаряддя у віршуванні, а посилатися на тематику твору - справа безнадійна, коли в нім безліч очевидних помилок... Роксолано, сприйми мої слова лише без образ, адже бачу, що ти дуже обдарована людина, отож застереження про збіг приголосних не буде зайвим, а піде лише тобі на користь... Про інше - слідуючим разом... Я хочу, не лукавлю, щоб наші вірші були гарними, як і ми... Не заперечуєш?..
Вікторе, чи бува не мої коментарі у тебе викликають сумніви щодо їх щирості??? А ну-ну з цього місця мені поясни доступніше! Так, Роксолану мені не ображати, а то будеш мати справу зі мною! А збіг приголосних - "хвороба", яку можна лікувати, я на неї також бува хворію... Гадаю, Роксоланка, все прийме до уваги і після таких коментарів буде писати так, що ми її ніколи не наздоженем, вона ж крилата ! Усіх Вас двох любою!
Наталочко, дякую за "крило підтримки", але я не збираюся ображатися- давно забула це робити, бо інакше не мала би право писати вірші на таку тематику , як ця
Роксонанко, та я звісно це з гумором писала, я ж відчуваю, що тут ніхто ні на кого не образиться і зробить вірні висновки, мені просто зайвий раз хотілося з тобою і Віктором поспілкуватися, бо обидвох Вас дуже шаную і люблю Ваші душі!
Навпаки, я дякую Віктору, що у "прямому ефірі" нагадав ще раз про золоте "правило".( це буде корисно і для багатьох інших) Я от посиділа годинку, та й повиправляла багацько...(хочу , аби Віктор ще раз перечитав) Все буде добре!
В.Кучерук:Пробач, але викликають недовір'я попередні коментарі, повір, що бере під сумнів щирість тих слів, які говорять про не відшліфовані речі.. ................................................................................. .. Вікторе, які аме слова є сумнівними у щирості?
Це була ніч просторами глибока, І це був час для наших вальсувань... Звучала музика молитвенно- висока, Тремтіло тіло у полоні почувань.. Магічно й лунко розливався посвіт На тонке плетиво фантазій і думок... І підступав любові легкий розквіт- під серце в душу, наче пульс зірок... І ми кружляли, сонцесхід творили, Здійняли світовий коловорот... Чи просто так: на повні груди жили- І це було найкраще із пригод! І це- найяскравіша із мандрівок!- І вища понад всі земні тяжіння! Який в мені в ту мить горів зарінок...! Які злітали настрої і вміння...! Звиття оцього танцю гармонічно Лягало на канву часових хвиль. В мені жило оте поняття " Вічно", Мені хотілось злетів і розкриль! Я на одному диханні прожила Незміряних глибин незриму мить!- Вона мене від болю оповила; Вона і досі ще в мені летить! Мій Боже!- це ж від Тебе щедрі жнитва!- Та хто це був за вродою Ясною?! Напевно за прабабцині молитви Сам Ангел-Хоронитель наді мною!
ДЯКУЮ ІГОРЕ, ЩО БУЛИ СВІДКОМ НАШИХ ПОЛьОТІВ- НАСПРАВДІ- ЦЕ ЛИШЕНь ТРЕНУВАННЯ ТА ЕКСПРОМТИ . ЩАСТИ ВАМ!
Дякую, п. Пилипе! Мені радісно, що вірш, хоч і не з легких за стилем, але сприйнятний Вам! Переважно на такий стиль викладу віршів мене спрямовує поезія В.Стуса- саме його я і вважаю своїм навчителем у поезії.Приємно, що віднайшли родзинку думки- значить цей вірш врунився в мене ненадарма. Щодо слова МАНДОРЛА- то це термін широковикоритовуваний у іконографії, між художниками- реставраторами та теологами.Походить воно з грецьк. а несе змістове навантаження як Слава Небесна.Христос у Славі! Христос у Мандорлі.На іконах виписується символами, що зобрежають розверзнуті у сяйві Небеса!
Як - з однієї причини - Ви крила зрощуєте ,не вороном літати , А ті- захмарні ,щоб порвати земні пута і гріховні грати ,а поки в мене є можливість -з Вами спілкування ,тож Янголом назвати -ще зарано ... Розкрилля Вам надхмарного ,бо попід них Ви вже давно злетіли ...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
А ну-ну з цього місця мені поясни доступніше! 
