Священне

Дещо священне залишилось в наших думках,

Щось нездійсненне малюю печально пером,

Тіла твого оксамит зустрічаю у снах,

Та розчиняю твій стан нерозділеним сном.

Крапля самотності з моря солоних очей,

Так ненароком, як зустріч остання обох,

Я пам’ятаю журбу випадкових людей,

Що стали свідками горя розлуки для двох.

Серце стражденного – в’язень п’янких почуттів,

Ще одна ніч запитає щось дуже банальне,

Відповідь десь у мені, та сказати не смів,

Навіть тоді, коли був у закоханій спальні.

Ще один чай, хоч і схожий, чомусь не такий,

Він лиш замінник по-справжньому нашого чаю,

Крізь листопадовий дощ йду сьогодні сумний,

Слайди-фрагменти в мені запевняють, кохаю…

Кажуть, наївністю пахнуть розкислі рядки,

В просторі мрій я нестиму тебе на руках,

Пройдуть роки, кілометри, нестримні віки,

Дещо священне залишиться в наших думках.