Боже, скільки ж горя В сім"ях шахтарів витає! Скільки сліз і скільки болю Серця рідних витримати мають! Зранку він рушає на роботу, Та чи вернеться - ніхто не знає . Залишається молитись Богу, Сподіваючись, що доля не зламає. Кожен день є першим і останнім, Їх серця скували біль і страх, Чи ж побачать вони зрання Рідні очі й усмішку в устах? Та нічого не подієш. Треба! На його плечах тримається сім"я. Про усе забути йому треба, Перехреститься...і піде в забуття.
|