Коли я опускаю свою душу

В Йордан твоєї ласки і тепла,

Я позбуваюсь заздрості і зла.

Твою джерельну воду пити мушу

Із тих водойм, де є твої слова,

І де стражденна правда ще жива.

Ти причащаєш всі мої пороки,

Не дивлячись на те, що точно знаєш,

Що грішника в мені не убиваєш.

Ці діалоги – це такі уроки,

Що вчать мене, як дійсно треба жити

І як почати заново творити.

Уста дітей не вміють ще брехати,

Бо тільки ними істина говорить

І вірний шлях неждано так знаходить.

Та ти дитинство вмієш зберігати,

Тому, коли тобі я посміхаюсь,

В красі твоїй незримо розчиняюсь.

Як ми зіткнулись – це вже не важливо,

Сплелися враз не ніжними устами,

А щирістю і схожими думками.

Хтось скаже, ніби все це неможливо,

Це каже він тому, що ще не знає,

Що чує серце того, хто кохає.