Закоханість

Віддаляється сум, наче біль охололий,

Вислизає з душі, як німа гіркота,

Бо не сниться це все уночі, мимоволі,

А удень наяву вуст торкнулись уста.

Біля тебе стою, як у березі човен,

На безхвилій  поверхні кохання води.

Почуттям неприхованим радості повен,

Я благаю тебе, полохливу: – Не йди!..

Відчував я тебе в кожнім подиху вітру,

Чув щоразу твій голос у плескоті хвиль

Аж допоки не стрів – непримітну, тендітну, -

На дорозі своїй без ніяких зусиль.

У душі, десь на дні, народилось кохання

І поволі її наповняє теплом, -

Ледь торкнулась мене ти грудей коливанням

Соромливо, привітно, а ще – лагідком…

18.01.12