Віддаляється
сум, наче біль охололий,
Вислизає з душі,
як німа гіркота,
Бо не сниться це
все уночі, мимоволі,
А удень наяву
вуст торкнулись уста.
Біля тебе стою,
як у березі човен,
На
безхвилій поверхні кохання води.
Почуттям
неприхованим радості повен,
Я благаю тебе,
полохливу: – Не йди!..
Відчував я тебе
в кожнім подиху вітру,
Чув щоразу твій
голос у плескоті хвиль
Аж допоки не стрів
– непримітну, тендітну, -
На дорозі своїй
без ніяких зусиль.
У душі, десь на
дні, народилось кохання
І поволі її
наповняє теплом, -
Ледь торкнулась
мене ти грудей коливанням
Соромливо,
привітно, а ще – лагідком…
18.01.12
|