Одного разу причвалав Ведмідь на берег річки,
Щоб спрагу люту втамувать, напитися водички,
Аж бачить: течія стрімка несе-везе Мураху
І так кружляє і трясе і бовтає невдаху,
Що бідний сам до бережка ніяк не добереться,
Ще трохи й виб’ється із сил та зовсім захлинеться.
Ну, а Ведмідь, хоча й від’їв мордяку страхітливу,
Але натуру добру мав і вдачу незлобливу:
Комашці згинути не дав, пошкодував бідненьку,
Підставив лапу малюку і витяг на сухеньке.
Зрадів, під ніжками Мураш тверду відчувши землю,
І чемно низенько вклонивсь добродію своєму:
- Спасибі, янголе ти мій, не дав бігме пропасти,
Дай Боже щастячка тобі, здоров’я і гараздів,
Ніколи, батеньку, тобі цього я не забуду.
По всіх усюдах про цей чин розказувати буду.
Хай знають всі, хто допоміг мені в жахкій пригоді.
Можливо, й я тобі колись ще стану у нагоді.
Ведмідь на те лиш посміхнувсь щасливцеві малому:
- Подякуй Богу та іди тихцем собі додому.
Чим ти мені такий дрібний в нагоді можеш бути?
Біжи вже, пуцвірку, та більш старайся не тонути.
Іще раз «дякую» сказав Мураха медолюбу
Й бігцем на пошуки подавсь своєї хатки-купи.
Та недалеко відійшов, аж бачить: у соснині
Мисливець хижо причаївсь, присівши на коліні.
Приклав рушницю до плеча, примружився щосили
І цівку впевнено навів на нашого бурмила.
Мураха, бачачи таке, заліз на харцизяку
І гострі щелепи свої встромив тому у сраку.
Від болю скрикнув душогуб, сіпнулася правиця,
Бабахнув постріл до пори і схибила рушниця.
Осою куля пронеслась Ведмедеві над вухом –
Помітив він мисливця тут і кинувся щодуху
Від місця голого у ліс подалі від загрози –
І за якусь секунду зник в густому верболозі.
Незримі Господа путі,шляхи несповідимі,
Блаженний той, хто без прикрас піклується слабкими.
Добро повернеться назад сторицею без ліку –
Найменший здатний в грізний час на сильне і велике.
© Copyright: Гнат Голка
| 
у Вас 
1
