йди
стежками означеними
збирай
не для тебе призначені
стиглі пахучі плоди,
та за туманну завісу
в серці дрімучого лісу –
не ходи:
не звано чужинців сюди…
якщо ж
перетнеш уперто
не порослу травою
й снігами не стерту
прадавню межу угоди –
наврочиш собі
невипрАвної шкоди,
бійся!
в моїх болотах
трапляється
й смертю наглою вмерти…
не ступай
за туманну завісу:
я – володарка лісу…
і прадавні
мої таємниці
не збагнеш
крізь прорізь
рушниці…
не відчуєш на лезі
ножа,
людино
в лісі чужа
і не щира:
замість любові
в грудях –
за перев*яззю
гостра сокира…
минулось без вороття,
коли був ти –
моє дитя:
покинув, бо ви-ріс…
а вернувся–
понищив ліс.
пустелі й поля,
поля…
отака вона нині,
сину,
свавільна моя дитино,
безліса твоя земля…
то не входь
за туманну завісу:
я – Прамати
Прадавнього Лісу…
лиш підгледиш
мою таємницю,
як щоночі почне
тобі сниться
в злеті
підстрелена птиця,
замерзаюча
в русі повільнім
сльоза
недобитої олениці,
осиротІлої
ведмедиці
дикий у відчаї рев,
розпачливий у падінні
шурхіт
потятих дерев…
що не вЕлено –
зась! тобі знати:
бо ввійдуть
до твоєї хати
і стануть довкола ложа
душі
постріляних і потятих…
а позбутися їх
не зможеш,
прогнати?
і спроби зайві облиш…
будуть
стіною стояти,
споглядати
пильно і мовчки,
як ти ночами НЕ спиш…
…а колись же
прийдеш ти
з миром,
без рушниці,
і без сокири –
оксамитовий моріжОк,
рушники
вишивАних стежок
я простелю до ніг
твоїх
аж під самий
рідний поріг:
-- Сину!
входь до Хати,
люба дитино!
предковічна моя таємниця
враз
без решти
для тебе відчиниться!
миттю!
оживуть всі потоптані
і побиті…
у смарагдовім верховітті
заспівають
щасливі пташки,
Вічність ,так ! І не одна , Тому і Праматір сьогодні сумна ... Журбою вповита ,сльозами залита - За дітьми заблудшими несамовито ... Та геть з лісу смуту - навертаються діти Про це просурміли карпатські трембіти , Молитви із Риму і сонце із Криму Долають ворожості межу незриму ...
І я схиляю голову у ноги ПРАМАТЕРІ ,хоча мене і випередили ...
любий пане Мартине, дякую Вам і за море квітів, гарних таких, і за співтворчість... не журіться, що Вас "випередили" -- хіба може хтось когось випередити у благородних пориваннях наших... ні, там усі ми -- на одній рисці...
Валентино, де ви так навчилися майстерно римувати? Мене просто дивує та вражає форма ваших поезій надзвичайною різноманітністю строфіки, метрики, ритміки. У вас завжди дуже цікаві й оригінальні строфічні побудови. На цім сайті щось подібне зустрічається часом лише в В.Шляхтича. Мені подобаються ваші твори, чи я вже говорив про це Вам?..
Любий пане Didичку! насамперед сердечно дякую Вам за увагу до мене і віршів моїх. За тим: скажу, оскільки цікавитеся, що все, що вас "дивує та вражає" -- не плід навчання,тут дещо інший підхід -- я не заважаю образам, ідеям, думкам обирати ту форму і словесну одіж, яку вони самі для себе вважають зручною... не замотую їх тісно в пелюшки, щоб були рівненькими і зо стрункими ніжками, а так-но обгортаю злегенька -- щоб почувалися вільно -- наочний приклад безумовної материнської любові -- які вже вони є, такі й є, такими я їх і люблю... Стосовно "строфіки, метрики, ритміки"... якби я знала чітко, що воно таке, то, мабуть, довелось би мені сповивати їх міцніше, "заганяти" в наперед визначені форми... але я --поборниця свободи... хоча, зізнаюся, все життя мріяла про такого доброзичливого, мудрого і чуйного Учителя, яким, думаю, могли б бути для мене Ви... дякую Вам за кожне Ваше слово, навіть у тому випадку, якщо ви жартуєте трішечки
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
-- маю на увазі, що і Вас читати -- також самЕ задоволення...
