Байка "Змія, їжак і миші"

Змія зустрілась з Їжаком на стежці лісовій

Й відтак між ними спалахнув нещадний лютий бій,

Бо некомфортно їм було на стежечці обом –

Ніколи миру не було в Змії із Їжаком.

Змія звертається клубком, отрутою плює,

Їжак стовбурчить колючки, однак не відстає –

Стрибає спритно на Змію і збоку і здаля,

Вона звивається в’юном та ікла виставля.

Змагались довго так вони, ніхто гори не брав,

Зухвало-вперто кожен з них на своєму стояв –

Аж сива курява стовпом і гамір на весь ліс.

Тут миша сіра із нори свій вистромила ніс.

І так цікаво стало їй, що виповзла на світ

Та ще покликала увесь свій голохвостий рід.

Порозсідалася довкіл гризуча вся рідня –

Припала сірим до душі небачена борня.

Бентежить мишачі серця нестримний лютий бій:

Уважно стежить плем’я все за низкою подій.

Отож незчулися вони, як увійшли у смак:

Одні горлають: «Ну, Змія!», іще одні: «Їжак!».

У лапки плещуть і пищать, волають, верещать,

Хвостами ляскають, кричать, притупують, свистять.

Бійці, почувши галас той, у боки стиха зирк:

Аж тут суцільний балаган, нахабно-дикий цирк.

На думку спало їм обом, що нині вже обід –

І, замість чубитись півдня, поїсти, може, слід.

Перезирнулися вони, обтерли пил з очей

І, не змовляючись, разом шугнули до мишей.

Так закінчився бій страшний, а заодно і піст –

І не один у пащах зник маленький голий хвіст.

Як ти дрібненьким народивсь, сумирним і слабким,

Не пхай бездумно свій п’ятак в розбірки хижаків.