Змія зустрілась з Їжаком на стежці лісовій
Й відтак між ними спалахнув нещадний лютий бій,
Бо некомфортно їм було на стежечці обом –
Ніколи миру не було в Змії із Їжаком.
Змія звертається клубком, отрутою плює,
Їжак стовбурчить колючки, однак не відстає –
Стрибає спритно на Змію і збоку і здаля,
Вона звивається в’юном та ікла виставля.
Змагались довго так вони, ніхто гори не брав,
Зухвало-вперто кожен з них на своєму стояв –
Аж сива курява стовпом і гамір на весь ліс.
Тут миша сіра із нори свій вистромила ніс.
І так цікаво стало їй, що виповзла на світ
Та ще покликала увесь свій голохвостий рід.
Порозсідалася довкіл гризуча вся рідня –
Припала сірим до душі небачена борня.
Бентежить мишачі серця нестримний лютий бій:
Уважно стежить плем’я все за низкою подій.
Отож незчулися вони, як увійшли у смак:
Одні горлають: «Ну, Змія!», іще одні: «Їжак!».
У лапки плещуть і пищать, волають, верещать,
Хвостами ляскають, кричать, притупують, свистять.
Бійці, почувши галас той, у боки стиха зирк:
Аж тут суцільний балаган, нахабно-дикий цирк.
На думку спало їм обом, що нині вже обід –
І, замість чубитись півдня, поїсти, може, слід.
Перезирнулися вони, обтерли пил з очей
І, не змовляючись, разом шугнули до мишей.
Так закінчився бій страшний, а заодно і піст –
І не один у пащах зник маленький голий хвіст.
Як ти дрібненьким народивсь, сумирним і слабким,
Не пхай бездумно свій п’ятак в розбірки хижаків.
|