ОДА НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

ОДА НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

Тихо. Догорає свіча.

Вечір нишком підкрався, як злодій.

Став непрошеним на подіум, - 

Де ще мало б стояти пів дня.

Так і люди не раз поступають.

Скільки в світі ясної краси,

Та її обривають, як вітер листки,

І промені світла з життя зникають.

А душа замикається від болю,

Як колись у закутку плакав голодний брат,

Коли храми святі руйнував супостат,

А рідня по коліна бродила у крові.

Лукавий біль пульсував у серцях наших предків,

Як зграя круків клювала доспіле колосся,

А в тісних криївках в’їдалася цвіль у волосся,

Не боялись герої дивитись у вічі смерті.

Нині рве на пів мою душу сором

Й не заглушує час, ні доріг суєта,

Як стрічаю покірних рабів, що купляються за срібняка.

То для мене є гіршим, ніж ворог.

І тривожно мені, що в сусіда шукаєм спасення

Й хліба просимо, наче оті жебраки.

Чом же душу засліплюють долари і срібляки,

Чом не просимо в Бога благословення?

Я звертаюсь до білого цвіту життя:

Україна і правда, і віра незламна уперта

Пульсують між нами до смерті

І житимуть доти, поки не замовкнуть уста.

І не байдуже. Ні. Зрадить думка чи здійсняться мрії,

Нині лицарями стало нове покоління.

Не вклоняймося стриженим тіням,

Нехай слава лунає незалежній новій Україні!