Вітер

Вітер надуває свої щоки

І на землю дмуха, що є сил.

Робить впевнені, широкі кроки,

Розкрива вітрила сильних крил.

І шумлять, згинаються в поклоні

Молоді дерева і старі.

Вітер, ніби і не жив на волі,

Сам дивується своїй же грі.

Там обломить гілочку тендітну,

Там із жмені сипоне піском.

Ще зламає вже усохлі квіти,

То побавиться із вітряком.

І біжить, розтрачуючи силу, 

Всюди залишаючи сліди.

В слід йому дерева шепчуть: "Милий,

Ми втомились. Чи втомився ти?"