Через дві зими пронесла кохання. Здавалось безмежним Аж трапило впасти Розбилось на друзки і пилом шкляним заповнились груди і очі Так боляче. Тоскно Волає безвихіддю серце. Вуста ж - оніміли Потворні примари що згадками звуться Зринають у снах, підкидаючи тіло А поруч – нікого Схолола кімната І змучене тіло – тремтяче, невпинне У ній декорація Я – декорація Ти – ВСЕсвіт
Я не претендую на звання "глибокого" поета) пишу рідко й безсистемно, коли наболить. можливо, існує проблема з формою, але це відлуння душі)
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Дуже сильний, гострий і водночас глибокий вірш. У ньому відчувається не просто критика, а біль за правду, справедливість і відповідальність перед людьми. Особливо влучно з
virchi:Дуже образний і глибокий вірш. 🌿 Стільки різних перевтілень — і зрештою все одно повернення додому. Особливо сподобався фінал: простий, але дуже сильний. ❤️
у Вас 
0
