ДОВЕРШЕНІСТЬ РУН

коли  стане  між  нас  небокрай
ліловою  стрічкою,
нерухомою  річкою,
шнурком  лелечим,
тягарем  на  плечі  –
ти  чим  швидше  мене  забувай…

не  згадуй  мене  –
ревний  жаль  
пелюстками  з  вишень  мине.

...

чи  зміниться  що  в  світі  по  мені?
за  нОчами  так  само  йтимуть  дні,
бузки  розквітнуть  навесні,
відлопотять  дощі  рясні…

нас  –  як  молитви,  
в  альфа-ритмі  
складені,
виводить  Хтось  водою  
на  гарячому  
підніжнім  камені:
старанних  рун  
довершена  каліграфічність  
лише  на  мить  --
ми
паринками
прямісінько  у  Вічність.