|
|
В розділі матеріялів: 102
Показано матеріялів: 21-40 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 6 » |
|
Падає сніг з похмурого неба
Думками лапатими в долоні мої,
Долоні маленькі шепочуть про тебе,
Про вкрадене літо в зими.
Рукав із теплого светра
Ковтає сльозину щоки,
Просто… хочу до тебе,
А ти…
|
П’янка мелодія туману
Розкидала краплини у душі
Звуком бездоганним
Нотки в самоті.
|
Я стільки неба вилила на полотно,
Стільки випила краплин із моря,
Аж завиднілось в далині безмежне дно,
Встелене зеленим присмаком Любові.
|
Привіт усім.
Можлвио комусь буде цікаво глянути на невеличку збірку під назвою "Світ Добра", а також послухати пісню у моєму виконанні. Тільки не судіть строго, бо я не співачка, тільки люблю співати. Що з цього вийшло буду рада Вашим відгукам.
Будь ласка для перегляду перейдіть за цим посиланням:
http://svitlana.ru/svitdobra.html Книгу можна завантажити і пісню також (прокрутивши сторіночку до кінця)
З повагою, Світлана
Перший паперовий екземпляр отримала Катруся. Їх лише чотири, покищо, але все попереду.
|
Ти постелив мене і я лягла. Так просто, знаєш, розкинулася перехрестям серед доріг.
Інакше просто не змогла б дійти ногами босими то твоїх босих стертих ніг.
|
Зібрати всі усмішки в світі,
Все щастя зібрати в долоні
Та підкинути радісним сміхом
Над дахом батьківського дому.
|
– Коли ти кусав з того яблука, я марила дотиком вологи.
Коли ти соромився фіговим листям, я молилася Богу
|
|
- Глибоко.
А можна я піддихну трішки подиху,
Трішки піддую у ніздрі любові,
Затамую серце подивом
Спомином долі
Що руки простерла обидві до тебе
І лінії світла змалювала в очах …
|
І Зорі падають із неба
В мої долоні та до тебе.
|
Коли я виросту, то стану президентом. Мам, а що треба знати краще, математику, чи українську мову аби бути президентом?
Спитала дівчинка у жінки, котра сиділа на зручному шкіряному диванчику і дивилася крізь вікно на сніг. Не повертаючи голови мама відказала - треба вміти любити.
|
Не треба…
Не треба так палко мене цілувати, кидати у простір засніжених мрій. Кидати і знову кидати.
Не йди! Зачекай! Стій!
|
|
Кожного разу, коли ти заходиш до моєї хати,
Коли всідаєшся на підвіконня поруч квітів
Та так, аби розняти руки, обійняти простір
Взяти й полетіти.
|
Сьогодні мороз прилягнув крилами на мої вії
Подарував дотик свіжої зими і розчинився в мені
У світі згубилась самотньо мов в обіймах повія
Малюючи в небі пурпурово-казкові сни… про Тебе.
|
|
Дивний вітер віє з твого горизонту. Дивовижне сонце заглядає з твого космосу та прямісінько у мою душу. Неймовірний спокій колише думку мого сумління, і дощ… і дощ шепоче віями про тебе.
|
|
білий вірш
- Дивно.
- А що тут дивного? Я ж просто тебе хочу.
- Дивно, за що ти мене хочеш
- Ти питаєш, чи кажеш?
- Не питаю і не кажу – відчуваю. Тепер я знаю, тепер я точно знаю, що ти хочеш мене просто так.
- Та ну, не просто так.
- Як ні?
- Я хочу тебе аби ти мене взяв.
|
Початок тут
Ти геній. І я геній. Ми обоє геніальні. :) Ми лікуємо один одного. Я тебе пишу, а ти мене слухаєш. Я тебе слухаю, а ти мене - пишеш. Адже я музика, твоя музика, музика генія. Геніальна музика. Розгорни мене скрипкою, я так хочу і фортепіаном також, і флейтою… Розгорни мене диханням нот на чистому аркуші паперу – розлий чорнило вмокаючи кутик гострого пера. Розгорни мене… По шкірі мороз у мене від тебе, а в тебе від мене. Божевілля.
А тепер відкрий очі.
|
Вечір.
Тишина.
Спокій за вікном
і я
Тебе теплом купаю
В ванні з
почуттів
В долоні вітер
Грає буйно
|
Реальна ілюзія або фактор "не"(жанр твору) Привіт. Я вже
вмію вимовляти – мама. Правда, по-своєму. Нічого, мене розуміють. Навчилась
танцювати. За це мені платять. Небагато, але краще менше і спокійно, ніж багато
і без сну. Та часом здається, що той сон
спокою поглинув маси якоюсь невизначеною
хвилею радіації, чи може свідомо виведеним вірусом байдужості. Епідемія.
|
Може, якби дав
мені випити хоч трішечки, Боже,
Хоч крихту святої
води з дороги де Твої сліди,
З того місця де
Рай виливається зоряним сміхом,
Аби запалити
серця вилитим в образі Світлом.
|
Ну от, замість
того аби повитирати в кухні підлогу, я сіла записувати. Повз моє вікно проїхав
автомобіль, так запаморочив голову вузькими колесами і чавканням калюж на
дорозі. Хіба я не така, як усі? Хіба не жінка?
|
|
|
