Друкуються твори поетів, які не надіслали автору сайту біографічну довідку і зв'язок з ними втратився. Також можуть міститись твори, авторство яких не визначено.Якщо хтось знає біографію цих поетів або як з ними зв'язатись - пишіть у коментарях.
Безсилий ти проти долі, коли війна забирає життя. Вбила твою рідню, але через надію ти знову бачиш їх живими. І тут пустота. Ти перейшов межу між дійсністю і мрією, за що поплатився своїм життям.
Війна забрала багато життів. Це пекельне зло, що занапастить будь-кого. Цей вірш лише початок нового початку. Це лише якісь нариси. Тому не судіть строго. Повна версія скоро буде.
Не потрібно мене зрівнювати з Шевченком через схожість ноток у віршах. Я - не Він, бо жінка. Він - не я, бо не відчуває по-моєму. Я пишу для душі, і Він писав для народу. Цей вірш для України, але постать Кобзаря в ньому пролітає.
Спочатку для мене це був просто вірш. Моя мама трішки не заплакала, коли прочитала його. Бабуся теж не втрималася. Не знаю, як Ви, але для мене він щось все-таки значить, як і всі мої вірші. але це якийсь особливий. Але не знаю, чому. Можливо тому, що в ньому трішки боягуства, трішки християнства і знедоленості. Рішати Вам.
Без надії чекаю й без надії надіюсь, Без печалі горюю і несусь в забуття. І без пам’яті знов забуваю події, Й не живу без убитого мною життя.
Моя сила у його честі й любові, І мій дух лише у його піснях. Моя слабкість у його застоях, Моя віру не скажеш на словах. Моя надія не волоче кайдани, І хоч сльози тихенько кивають, Не послухають горя тодішні майдани, Що постійно неволі кивають.
Я боюся проснутись і згадати усе. Всю біль і всю жаль, що зі мною жила. І хай білим струмком їх віднесе У чужії думки, у чужії моря.
