Люблю, коли в рядку слова
Лягають шовком, як трава,
А пахнуть так, немов сади
Взялись весною розцвісти.

Як опадають пелюстки,
Так в душу стеляться рядки
І звідти дивляться на світ
І крізь печаль, й крізь темінь бід.

Люблю, щоб слово приросло
Й було людині, мов крило,
Щоб розправлялося ушир
І підіймалося до зір.

У височінь тоді дивлюсь
І чистоті його молюсь,
А небо... Небо ожива,
Коли душа ляга в слова.