ШЕПІТ ТВОРЧОЇ ДУШІ
Прокинувшись, як завше, на світанні,
Відчувши шепіт творчої душі́,
Я не тонула в довгому чеканні,
Писати стала я свої вірші́.
Отримала від цьо́го насолоду,
Купалась у сплетінні всіх думок,
Писала про красу й вкраїнську вроду,
І про дрібний зелений моріжок.
Мої́ думки́ спадали зорепадом,
І навіть ли́лись проливним дощем,
А ще були́, як ґрона винограду,
І вилися красивим десь плющем.
Я не могла думки́ свої спинити –
Моментами були́, як буревій,
Дано було́ в ту мить мені творити,
Їх смакувала я, немов напій.
Пливли вони, як кораблі у морі,
Неначе місяць, що по небу йшов,
Були́ яскраві, як вечірні зо́рі,
Немов букет вечірніх всіх розмов.
Думки́ мене в свої́ обі́йми брали,
Торкались струн і серця чули дзвін,
І музику свою́ вони вже грали,
За ними я неслася навздогін.
Я пле́ла з них красивеє намисто,
А в ньому і кохання, й почуття.
Це бу́ло сонцесяйно, променисто,
Неначе долі славне вишиття.
03.03.2023 р.
©Королева Гір Клавдія Дмирів,2023
ID: 975718
| 
у Вас 