ЧАС ОСМИСЛЕННЯ

ЧАС ОСМИСЛЕННЯ

Моя Рідна, Ти знаєш, Ти все добре знаєш,

Що я можу сказати в рядках і між ними.

Пережили з Тобою ми весни і зими,

Переродження, злети й падіння між ними,

  Де в боях гартували наш дух незборимий…

Все минулось. Тепло лиш між нас не минає!

Називаєш мене Ти давно вже – «Рідненька»,

Найтепліше це слово, що є в цілім світі,

Що окрилює душу, вітрами прошиту,

Що потребу сердечну в любові наситить,

Коли промінь надії немов вже й не світить

І бажань до життя залишилося жменька…

Дорогенька! Скажу, що в душі відчуваю

Я усі довгі роки, котрі ми є поруч.

Я для Тобі адвокат водночас є і хвора,

Невгамовний наставник, що в римах говорить,

Що колись полюбляв у сізо коридори…

Ти мені – мов сестра, що за руку тримає!

Відчуваю тепло, що пульсує крізь відстань,

Хоч давно вже іде кожен з нас власним шляхом.

Пам’ятай, Ти є Воїном Світла безстрашним,

І жалі Тебе вже не здолають вчорашні -

Скарб безцінний бо маєш Ти – серце пречисте!

Промениста Душе, Ти іскришся насправді,

Твій вогонь зігріває людей, що навколо,

Ти для всіх – наче лік від зневіри і болю,

Мати, Подруга, Жінка, Ти – прагнення Волі,

Мудрість світу, дух предків і втілення Правди!

Я так рада, що наші дороги сплелися,

Хоч добряче на них покололо нас терням…

50 – час осмислення, шлях неповернень,

Коли слід засівати до Вічності зерна,

Йти вперед, до мети, де омріяна пристань.

Час-провісник всього нас навчив безумовно,

Є пора засівати, є час збору збіжжя.

Вір не вір, Ти для мене - душа дивовижна,

В Тебе світла по вінця, сталевий дух-стрижень.

Будь такою ще стільки! Живи нам наповну!

Лиш любові, єдиної зичу любові,

Щоб Тебе зігрівала в морозяні зими.

А свою я любов Тобі виплесну в римах,

Хоч ці рими, як я - божевільно-нестримні…

Час на «ТИ» перейти!

 Многа літ, будь здорова!!!