= КРАСА НЕВИДИМА ЛЮДИНИ = легенда = 1 Дочка соромилася мами , Бо споглядала на лиці Потворні звивисті рубці Та неприглядні бурі шрами.
Було торкнутися огидно Їй до скалічених долонь; Струмивсь не промінь з сивих скронь - В зіницях тіні муки видно.
Які там ласка і поради? Які там ніжність і слова?- Спить в мандруваннях голова, Чужі осуджуючи вади.
Ні похвалитись , ні сказати - У неї ж ненька інвалід… Й чомусь давно покинув рід Ще молодим вродливий тато ?
Не забувала нагадати, Як друзі в дім було зайдуть : -Ти ж тільки , мамо , не забудь В дворі до сутінок гуляти!
Либонь , сумління не ятрили Єство дочки : несприйняття Манер та способу життя Іржею серце не точило. 2 А в мами рвались на частини Душа , а серце на шматки… Лиш вуст тендітні пелюстки Ковтали в темряві сльозини.
Вона й не скаржилась ніколи: Ото й вчинила кілька спроб, Здолавши трепетний озноб, Щоб оправдати тіло кволе. 3 Сиджу собі й оце гадаю: «Це ж мала долю нелегку- Пізнала вдосталь на віку Ця жінка пекла -й грам лиш раю.» 4 Невдовзі справили весілля- Радіти б їй за молодят!- Та , не сприйнявши тещу , зять Вмить осудив її дозвілля.
Куди не глянеш – скрізь нестатки, Глухий невизначений кут… Ну , як пробачити ось тут Ці втаємничені загадки?
Не так піклується і їжа Не до смаку прийшлась якраз: За словом слово – до образ Дійшло в розбурханості свіжій.
Десь оступилась – не вгодила: І се не так , і те не так… Зібрали речі у рюкзак І в мандри маму відпустили! 5 Чи рік , чи п*ять пройшло…Лелеки Не раз вертались до тепла… « Небога в вічність відійшла»,- Принесли вісточку здалеку.
А чи хворіла ? Чи зігрілась ? Що пережити довелось? Хіба ж цікавило когось З якими бідами зустрілась?
Та незабаром прибирати У шафі дочці забаглось- Старі газети й фото хтось Встиг у шухляди наскладати.
Здмухнула пил з стопи всієї… Аж раптом з шпальт ще молода Як гляне мати –мов вода, Вся схожа рисами на неї. 6 Просторий нарис : героїня, Вогонь побачивши здаля , З пожежі винесла маля, Своє рятуючи творіння.
В дворі гуляв якийсь безхатько… Охочий випити сто грам, Позвав його у гості сам Немилосердний її батько.
Лиш господарка забажала Спокійно висловить докір, Дружину вигнали у двір, Щоб погулять не заважала.
До тосту- слідуюча чарка… Заснули далі п*яні вщент, У тата з рота в цей момент У ліжко й випала цигарка.
А батьку що? Стрибнув уміло- Ніякий чорт його не взяв… Жона в присутності роззяв, Мов головешка й обгоріла! 7 Умілі руки – й воскресіння, Із тіла вигнав лікар жаль… А з фото видно , що медаль На грудях сяє «За спасіння».
Нервовий зрив…Лишали сили, Спазм перекрив за мить гортань: -Не віддала тобі я дань!- Вже сива юнка голосила.
Увагу звернем щохвилини, Як ранком сріблиться роса… Залежить внутрішня краса І від відносин до людини. Микола Стасюк
Цікава розповідь . Герої біля нас - а ми не бачимо , і часто згодом караємо себе за це , але ще гірше , як Бог карає нас за неповагу чи до рідних чи до чужих за все що вони нам роблять !
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
