коли вийдеш ти з моєї голови? скажи... скажи, що нелюбиш... мене ти тоді згубиш... тишина... і чути як поскроні котиться сльоза... не можеш пояснити... і я тебе неможу відпустити... як так сталось що між нами погоріли ліхтарі... які освітили наші кохані дні.... чому іскорки в словах твоїх нема... мабуть холодна ця зима... переживем з тобою...заспокоюю себе думкою тою... невже перекладини цієї нам неподолати... ми з тобою як закохані солдати... тільки ти вже здалась... і мені в цьому непризналась... губи хочуть прмовляти твоє імя... а розум каже відпусти, так значиь треба... но мому серцю ти така потреба... доля така несправедлива... і до нас вона вередлива... хотілось б почутися з тобою, списатись чи зідзвонитись... а якби була непроти то і зустрітись... чи не має іскорки між нами як тої осіньої пори... подивитись в твої голубі очі... прижатись до твоїх плечей і розказати скільки я неспав ночей...
як мучався думками, перебирав подаркі твої руками, раз і настав світанок... і згадую як робив тобі сніданок...
Важко писати такі своєрідні прозові вірші . Так само як і важко самому писати взагалі . Коли читаєш високохудожні твори видатних майстрів і коли бачиш як сам немічно і погано пишеш . деколи немає бажання взагалі писати , бо недосконалість власних творів аж кричить . Але старанність кожного автора треба зрозуміти і подякувати усім хто старається творити навіть не найкращі твори в порівнянні із видатними майстрами поетичного чи літературного слова .
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Та прикро те, що ті хто не відчуваєть, що в нас війна, поводять себе так, наче вони в іншому світі живіть і те, що війно, то їх не стосується, бо їх не торкається... На превеликий жаль....
у Вас 
0
