Мама

Нелегке життя Вам і доля дістались:
З тринадцяти літ сиротою зостались,
А в тридцять вдовою, бо клята війна ця
У Вас мужа забрала, а в сина отця

І Ви залишились, мов палець, одною.
Як жити, як справитись з горем, з бідою?
В що взутись, вдягнутись, зігрітись чим взимку,
Де взяти дитині просту одежинку?

На ринок зносити усе і продати.
Не лишки продуктів –від серця відняти!
До Вінниці й в Гнівань втоптали дороги,
Щоб рідну дитину поставить на ноги.

Босоніж ходили - не було взуття.
Важке було післявоєнне життя.
Які у колгоспних людей були статки?
Із свого городу платили податки

За дерево й кущ та за землю і хату
Ще й за облігацію мали віддати
Останню копійку. Коли б то лише це:
Молоко і картоплю, і м'ясо й яйце

Державі за безцінь потрібно віддати,
Щоб комунізм світовий будувати.
Весь день світловий в полі гаком стояти
Щоб ті трудодні для життя заробляти.

Ой як важко було заробить трудодень -
Не завжди трудодень той заробиш за день!
Як дві з половиною сотні їх мати
Не будеш, то можуть до суду віддати

Як ледацюгу, чи то як «тунеядця»
За «ухиляння» від корисної праці.
Й лише по закінченні повного року
Народу держава платила оброку.

Грошей не платили - натуру давали.
Наділять зерна по 0,2 кілограми
За трудодень – це подяка така
Для сільськогосподарського працівника

За скручені ноги, руки мозолясті
Ще й болі в спині і в ногах, і в зап’ясті.
Не щасливе й заможне життя селянське,
А нестерпно важке кріпацтво радянське

Ви винесли, стерпіли все й пережили!
Звідкіль тільки брали потрібнії сили?
Все вірили в краще: «Не я, так хоч внуки
Не знатимуть більше колгоспної муки».

Хоч трудно та чесно життя Ви прожили:
З сусідами в мирі і злагоді жили,
Завжди відкликались на інших потреби.
Як зіронька ясна світили на небі.

Не тільки світили, теплом зігрівали.
Ви в серці моєму навіки зостались.