Я шукаю Тебе - поміж зим, перероджень і віршів,
Знов надривно зриваю всі маски облудні з лиця.
Твої очі мій спокій спалили дощенту. Навіщо?
Проростаю в слова, за які небеса не простять.
Прориваюсь крізь хащі самотньо-схололого світу,
Попри все сподіваюсь на трепетне диво із див.
Нерозквітла любов, непромовлена в небо молитва
Не наситить сердець... Хоч у снах Ти до мне прийди!
Ми злились у екстазі в розпещених маревах ночі,
Ця пульсація тіл нереально-реальна до сліз.
Розмиваємо грані між "можна" і "я Тебе хочу!",
Вибудовуєм світ наш, лишаючи в серці поріз.
Догораю вночі, моє лоно на шмаття роздерто,
Проростаю у сни, що лишають Тебе на вустах.
Відсудомить до ранку. Здається, мов вирвали серце.
Чи забуду? - Не зможу! Зрікаються нас небеса...
Нічого не можу з собою зробити, п.Наталю, читаю ваш вірш, а в душі чую музику романса. Щось дуже болюче, сердечні переживання, згадка минулого, але такого милого, що забути немає сили, але й повернути уже не можна. Та людина жива і надії тліють в її серці в сподіванні на чудо. Ось яку музику чую. Браво!!!))))
Я також постійно чую музику у своєму серці, щоправда деколи вона буває тужливою, але завжди навіває мені надію на Диво. Дякую Вам за такий теплий відгук!
Відсудомить до ранку. Здається, знов вирвали серце- Аби душу не рухали- в неї тонке сповиття! Бо ще серце нове відросте і опіриться крильце А от душу латати щоб зник навісний перетЯг- Це ж потрібні нитки із глибоких і сильних молитов, Це потрібні віки, або, навіть, спинити весь час! А щоб добре зрослася це ж треба із неба іспити мудрих гіркостей, горісних правд без солодких прикрас... А щоб зовсім вона шовковита не скровоточила Треба віри!Повір, що настане омріяна мить. Спроектуй, змоделюй, увірвися всім вигином тіла В мрію мрій і любов незнищенна в тобі зазвучить.
Прагну віри і вірю в омріяну мить! Дякую, Дорогенька, за такі життєдайні слова, аж крила мої піднялися до неба від тепла, що струменить від тебе до мене крізь простір і час!
пристрасно-назламно-пекуче-сповідально... з вірою і надією! "...Нерозквітла любов, непромовлена в небо молитва..." -- сильно...
"...Прориваюсь крізь хащі самотньо-схололого світу, Попри все сподіваюсь на трепетне диво із див..." -- дива трапляються з тими, хто в них отак-о вірить...
Проникаю у світ Твій, лишаючи в серці поріз - цей рядок найбільше вразив. Казати нічого не буду, бо не завжди слова потрібні. Інколи без слів можна сказати більше.
Знаю... Мовчання деколи буває більше промовистим, а ще погляд... Та що робити, коли не можна торкнутись навіть поглядом, не те що вустами чи долонями...
до віршів про кохання завжди ставлюсь не особливо тепло, оскільки. як на мене, ця тема вже занадто "розписана" і більшість авторів застосовують для порівнянь уже стандартний набір фраз про троянди, серце і т.д.
але цей твір порадував: незвичні порівняння, почуття по-своєму прекрасно описані.. пані Наталю, 5
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
