Хто ти – чаклунка, Фея чи мавка, Муза цілунків, Відьма, русалка, Пікова дама, Жінка фатальна, Леді, що драми Грає печальні? Може, мольфарка, Хмар господиня, Трунок у чарку Ллєш ти мужчинам, Може, князівна Знаного трону, Де ж тобі рівних Знайти, матроно? Брови стрілою, Хвилями коси, Тобі без бою Здаються досі. Надто цинічний Світ цей довкола Мрійницю вічну Вгощає болем. Терням він мостить Долі стежини, Ними ти боса Йдеш без провини. Ходиш у роси Тіло вмивати. В долі ж не просиш Срібла і злата. Губи медові Прагнуть цілунків, Серце любов'ю Снить у чаклунки...
Прагну цілунків Росяних наче То-зорепади в тіло дівоче. Відаю точно: світ без любові прісний і темний, безсвітанковий. Піду на босо долі шукати, буду у неї чари вливати з паху любистку із різнотрав"я, з маків горіння сплету сама я диво- віночок, пущу на хвилі попід місточок. Поки я всилі Буду шукати золота в людях, в серці любові, смілості в грудях. медом наповню соти кохання. Дай Боже сили, дай Боже ждання! Ні, я не відьма- відаю многе... справжнє багатство- терні- дороги. Бо ,лишень що у борні здобуваєш- те -тільки справжнє- те- тільки й маєш!
Такий чудовий початок вірша, а далі, мабуть, тебе охопила хвороба, котрою страждаємо всі ми - поспішність... Роксолано, коли я в твоїх творах буду читати "менІ", а не "мЕні", як це трапляється до цих пір?.. Порівняння з тигрцею, котра перестрибує прірви, я вважаю не вдалим. Чому? Поясни, будь ласка, мені місце, час, обставини, - де таке відбувається в природі, на що посилаєшся ти. Тигри бояться вогню, їх люди лякають ним, проганяють од себе, а ти у вірші все робиш навпаки, отож і не вірю в те, що ти схожа на тигрицю. Не ображайся, але щось тут не так. Знаю з власного досвіду, що важко щось одразу правити у вірші, вносити в нього якісь зміни, але, повір, що з часом я багато чого виправив, чимало, у чеканні тієї ж процедури, лежить до цих пір недоторканим... Сприйми пораду з розумінням і без образи. Наснаги тобі!
Моє шанування, Вікторе! Та яке там "ображайся", - я навпаки вдячна Вам за поглублене редагування- опісля цього мені спокійніше свої вірші у світ відпускати. Оте "МЕні - негайно прибираю- дякую!!! Щодо "тигриці", то це ж тільки образ у якому я часом себе відчуваю, коли доводиться перестрибувати прірви випробувнь, незгод, сварок і т. д. До речі, там про тигрицю не вказано, що вона через вогонь стрибає, а от,коли треба скелями дертися чи щось такого- то будь ласка....Тому, як на мене тригриця там логічно на місці, але мене цікавить щодо цього образу думка і інших читачів. ДУЖЕ ПРОШУ УСІХ ХТО БУДЕ ЧИТАТИ ВИСЛОВИТИ ІЗ ПРИВОДУ ЦьОГО СВОЮ ДУМКУ, БО ЯКЩО І СПРАВДІ ЩОСь НЕ ТЕ, ТО БУДУ ДУМАТИ КИМ ЩЕ ІЗ ЗУБАТИХ КИЦьОК МОЖУ БУТИ..:0) Вікторе, дуже рада Вам у мене на сторінці - щиро!
Хто зазирав до віч тигриці, Що полювати вийшла в ніч? Така й ця Жінка – таємниця, Вогонь і лід, безсилля й міць. У ній сплітається незвично І світло дня, і темінь ночі, І зрозуміле, і містичне, Дух амазонок і пророчиць. У ній – і полум'я, і крига, І воскресіння, і розп'яття, Ніким не читана ця книга І незгасаюче багаття. Зі всіх криниць, відомих людям, У ній - найглибша глибина є, Пірнеш туди – собі на згубу, Але найвищу суть пізнаєш. Її слова в холодне серце Вливають жар п'янким бальзамом І стоголоссям дивних терцій Його доводять до нестями. Її печаль, така бездонна, Карбує Вічність на папері, Й у світ, де є любов законом, Всім відчиня незримі двері. Душа так сонячно іскриться, Немов крильми торкнулись з неба…
Та водночас - вона й на тигриця, І сумніватися не треба!
Вірш гарний, нічого не скажеш, як завжди емоційно і палко,аж іскри сипляться, але я прохи розчарувалася і скажу чому. Передмова була, що вірш присвячується чоловіку і я подумала, ану-ну, який у п.Роксолани чоловік цікаво))) У вірші окрім, як "упіймай, огорни, розтопи" про чоловіка нічого нема. Ось і дізналася. Жартую)))))
А я особисто багато дізналася з цього вірша про цього чоловіка, та зробила це швидше не розумом, а відчула це якимись незбагненими фібрами своєї душі і навіть якось бентежно і тепло в моїх грудях зробилося після прочитання...
І як Ви все це тільки поспіваєте. Глибоке пізнання своєї сутності (чогось саме такою вас і уявляв). Хороша людина Ваш чоловік, бо тільки коли вас по-справжньому кохають, ми можемо так глибоко осягнути свою сутність.
Гарний вірш. Змістовний, палкий, філософський, відвертий ... І цей список вельми довгий.
Знаєте, Василько, у житті потрібно встигнути зробити найважливіші речі, бо всього не переробиш. А головне- не вбити любов, бо ніщо так її не знищує і не випрубовує, як будні. Тому я закликаю недобачити недомитого посуду, невипрасованої сорочки, не спотикатися на будь-яких дрібничках світу матеріального, а леліяти найголовніше... тоді і не треба ніяких перевтілень- тоді усе буде розкриленим.
Мало у наш час доводиться зустрічати гармонійні сім*ї - здебільшого на Гар -Гар ... Прочитавши вірш -завидую ( білою завистю ) і чоловікові ,хоча слів йому не багато відведено ,але вірш повністю вказує на серце ним переповнене . бо Він і захисник маленької дівчинки і маг ,який дає ріст ,перевтілює у багатогранну ,самодостатню особистість ,але і не відпускає дальше,як на розмах крил ,що і належить робити чоловікові . Вірш чудовий ,навіть коли тигриця і не стрибне у вогонь ,то автор пройде крізь всі стихії ... Таке моє бачення ,
Та це у кожній сім"ї "гар-гар" буває- головне, аби воно не було чорно - енергетичним...а люблячи усі незгоди легко долати. Та що й казати: життя- незбагненно цікаве.
Хвилюючий вірш, Роксолано! Попри те, що ви його присвятили чоловікові, йдеться про метаморфози вашого єства у боротьбі з прикрощами буття. Перші 2 куплети - геніальні! Я почав, як і пан Мартин, заздрити вашому милому. Але потім, після вашого перевтілення в тигрицю, я подумав, що йому по-своєму нелегко. Можливо я не розібрався з нюансами сюжету, але ось такі відчуття. Ну це приблизно так, якби я писав своїй коханій, що стану султаном, а вона буде першою в гаремі. Невдала була б метафора, і кохану вона б не потішила. Та як би там не було, ваша поезія не залишає байдужим, викликає жвавий інтерес, а в суперечці народжується істина. Щасти!
Ви мене усміхнули, Валерію. Звісно, що творчі натури - нелегкі за характерами, а коли ще й двоє творчих.......звичайно, що складно із тигрицею- ще й бо....але ж тільки він і може з мене видобути оте дівча, що часом мусить поступатися амазонці, бо... Та нічого- зате усе багатогранно і неодноманітно. :0)
"Базборонно метається світом, Оббиває колінця- бо темінь. Перед стрілами- буднями злими Перероджує серце на кремінь."
красивий вірш!:)
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
