Осіння тиха, ясна днина,
Як та вибаглива дитина
Втомилась, солодко сопе…
У неї право є на те.
За стільки днів нужди і праці,
За ті дари, що є на таці,
Їй можна трохи відпочить,
А час нехай собі біжить…
Поважна в нього є причина,
Ввесь світ провадить цей хлопчина,
І скільки вже пройшло століть,
А він й секунди не стоїть.
Біжить в зимові дні і літом.
Весною теж спішить за цвітом,
І навіть в мрійний листопад
Не повертається назад.
… Та не пройшло і пів години,
Як закінчився сон у днини,
Бо той швидкий, нестримний час
Уже притьмом прибіг до нас,
І не на жарт стривожив осінь,
Бо слід за ним у чисту просинь
Раптово вскочили хмарки
І затулили всі нірки,
Через які текло сіяння,
Ярили славне подаяння.
І осінь вже у напівсні,
Пішла лічити мокрі дні…
Вірш писався на єдиному подиху так, ніби мені його "хтось" нашіптував, і я тому "комусь" повірила, бо мені теж вірш сподобався, тому я й не стала нічого змінювати. Дякую!
Я теж довго вагалася, як назвати чи осіння казка, чи казкова осінь, але хіба в назві справа...Дуже дякую!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
