Закоханість з Коханням

Закоханість з Коханням розмовляла
Захоплюючи подих  крадькома  –
Як часто мрію бути я такою,
Як ти завжди, усюди  й з усіма!
 
Від мене ти сильнішим видаєшся
Хоча зі мною  кругом голова,
Для тебе доля завжди посміхнеться
Я ж знову залишатимусь одна…
 
А знаєш Ти у чому моя сила?
У чому тайна а чи  й дивина? –
Тому, що я прощати завжди вмію
Коханим  душі очищаючи сповна.
 
Невже ти можеш позабути Зраду?
Так можу, бо вона від незнання…
Тому, що знову повернувшись,
Людина справді відвернулася від Зла!
 
Невже й Брехня для тебе не завада?
Неправда – це, мабуть, найменше зло!
Бо й  від безвиході чомусь  буває,
Як усвідомлення насправді не прийшло!
 
А люди ті, що в брехнях потопають,
То  до Кохання просто не дійдуть
Й Закоханості часто і не знають,
Бо  не духовний обирають путь.

Прощаю Злість , вона ж короткочасна
Там де серця карбують в  унісон.
Прощаю Різкість, бо від Смутку часто
Бентежить й найсолодший сон…
 
Образу також, як сестрицю Смутку
Прощати вмію  і не раз бува
Якщо миттєва , ніби незабудка,
Бо  Прикрості не допускає дна…
 
Розчарування можу й позабути –
Його Страждання викупить  від Зла
Очистить душу  та зруйнує пута,
Щоб не блукала в сутінках одна.
 
Кохання, ти насправді дивовижне! –
Прощати можеш і насправді все!
А я, Закоханість, як промінь гасну –
Крізь бурі вогник в душі не пливе…
 
Ти помиляєшся, Закоханість, напевно,
Ніхто не здатен скрізь прощати й все!
Так ти ж мені це тільки но казало,
Аж заздрість знову спопиля мене!..
 
Все, що казало, воно дійсно правда!
Та справді  ворог є найбільший почуттів,
Котрого і Кохання не прощає –
Байдужість є й була  з покон -віків!
 
Вона вбиває Почуття і Душу
Руйнує розум, випиває кров…
Отруює життя довкола
І нищить і Кохання, і Любов.

Це завжди ранить ще сильніше Зради
Обурює ще  гірше від Брехні
Образ  болючіше іспопиляє душу –
Немає ліків щоб зарадити  біді!
 
То ж бережім завжди своє Кохання,
Закоханість тендітну  захистім
Байдужості  не місце у Вселенній
На неї свій ми направляймо Гнів!