Плями на сонці
(За темою сонета №33 В.Шекспіра)
Не раз я бачив, як чарівний ранок
Величним оком пестить гір вершини,
Луги й струмки у золотий серпанок
Вдягає дотиком лиця, долини…
Та світлий лик плямують хмари раптом,
Насунувши свою потворну масу.
Світило рух продовжує на захід,
Лице сховавши від ганьби, до часу.
Так, вранці, сонце серця мого миле,
Чоло моє яскраво освітило.
Його хоч скоро хмара затулила -
Яскравість почуття не затемнила.
Земному сонцю можна плями мати,
Якщо й небесне має їх багато!
27.04.2014р. Пилип Тихий
Я11/14
Оригінальний текст сонета №33
Full many a glorious morning have I seen
Flatter the mountain tops with sovereign eye,
Kissing with golden face the meadows green,
Gilding pale streams with heavenly alcumy,
Anon permit the basest clouds to ride
With ugly rack on his celestial face,
And from the forlorn world his visage hide,
Stealing unseen to west with this disgrace:
Even so my sun one early morn did shine
With all triumphant splendor on my brow;
But out alack, he was but one hour mine,
The region cloud hath masked him from me now.
Yet him for this my love no whit disdaineth:
Suns of the world may stain, when heaven's sun staineth.
| 
та
у Вас 
0
