Про чорні ями
А хтось копає знову чорні ями,
втирає піт з немудрого чола:
не відає того, що сими днями
йому летіти в яму ту сторчма!
Бо янгол білий вже стає на варту
невинній жертві, що леліє вись,
й розпалює на стежці Божу ватру,
щоб крок за крок до прірви зупинивсь.
А прірва злісна, шпетна та глибока,
бо руки дужі в темної душі,
бо підступ, наче селеві потоки,
надій не залишає й при межі...
То ж, певно, вранці, якось на світанні,
іще до сонця стрепенеться мить -
у голосному, прикрому ячанні
копач у яму власну полетить...
Бо ще іздавна мудрість не минає,
і не збагнути дивну дивину:
як чорну яму хтось комусь копає,
то падати у неї лиш йому!
(28.11.15)
| 
у Вас 
0
