Не дарма Зима лютує,
В кригу сніжну сповива…
Бо Весна уже мандрує
Й заглядає до вікна…
Метушиться вітер й свище
Гонить снігу заметіль…
Бо Весні вже на горищі
Горобець кричить: «цвірінь!!!»
Кличе Весну мовчки й місяць,
Там, в холодній вишині…
Сонце спати йде за обрій,
Щоб всміхнутись завтра їй!
Вже сьогодні день останній
Їй покаже календар… –
"Йди Зима у далі дальні,
Холод й смуток забирай!"
Хоч бурчить Зима й клокоче,
Наче Відьма сива й зла,
Та вже завтра спозаранку
Нас будитиме Весна !
Загляне грайливо в очі –
Вмившись зранку у снігу,
А Зима струмком прощальним
Знову відійде до сну.
Та підсніжник сніжно-білий
Посміхнеться й оживе,
У нове палке кохання
Він з Весною проросте.
Так стане радісно на серці
Озоветься знову дзвін душі,
Бо вже коротшатимуть ночі,
Трансформуючись у дні…
То ж нехай поганий настрій
Разом з снігом пропаде,
А Весна насправді чистим
Щастям новим проросте!
28.02.18
#поезія_Іванна_Осос
| 
та
у Вас 
0
