Лагідний, трохи печальний, Часом, веселий без меж,- Вишгород мій вікодавній Зводять до зоряних веж. Никне на схилах горбатих Дух сивочолих століть, Пращурів зморена хата В джунглях бетонних стоїть. Місця для болю немає, Тільки на серці карби. Батько і мати чекають Втрати її щодоби. Хата моя, рідна хата,- Казка із прикрим кінцем. Жити мені й сумувати В згадках про тебе тихцем...
Ніколи не була у Вишгороді, а через вас, Вікторе, за місто болить серце... Так болюче написали. Особливо "Пращурів зморена хата в джунглях бетонних стоїть"...
Мені приємно, Олексію, що ви бували у Вишгороді. За якийсь десяток років змінилося його обличчя. Одним зміни подобаються, інші сприймають їх негативно, але життя не зупиниш. Дякую.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Глибокий алегоричний вірш про кармічну справедливість і моральне покарання. Вміло описали "бенкет долі", де людина змушена "скуштувати" наслідки своїх вчинків. Ех, якби ж вж
у Вас 
1
